Історія.У складі Російської імперії

В 1793 року Умань увійшла до складу Російської імперії.
1796-го року Станіслав Щенсний Потоцький заклав один з найбільших в Європі, знаменитий садово-ланшафтний парк «Софіївка».
За часів Софії Потоцької на з'їзд школи садівництва приїзджав російський імператор Алєксандр I.
В 1795 році Умань стає повітовим містом Вознесенської губернії Російської імперії, а в 1797 році Умань входить до складу Київської губернії.
ХІХ століття
З 1805 після смерті Станіслава Потоцького Умань перейшла його сину Олександру.
На початку XIX століття Умань перетворюється на центр іудейського релігійного руху — хасидизму. Рабин Нахман, праонук фундатора хасидизму рабина Баал Шем Това, останні свої роки прожив в Умані. Помер в 1810 році від туберкульозу. За його заповітом, він був похований на старому єврейському цвинтарі, де поховані й жертви «Коліївщини». В наш час на місці будинку де жив цей цадик, влаштована синагога.
Костел Успіня Богородиці закладений Станіславом Щесним Потоцьким, добудований його сином Олександром в1826. Зараз ця споруда внесена в реєстр культурного надбання України. Станіслав Потоцький перевіз в Умань чудотворний образ Богородиці.
В 1834 році Умань, була конфіскована російським урядом у Потоцьких й в 1838 переходить у володіння відомства військових поселень Київської та Подільської губерній. В цей же час почалася активна забудова аристократичної частини міста, вулиці вкривають бруківкою й оснащують гасовими ліхтарями, будують торгові ряди.
В 1859 році в Умань переносять з Одеси Головне училище садівництва.
З другої половини XIX століття населення Умані значно зросло (1860 — 10 тисяч мешканців, 1897 — 29 тисяч мешканців, 1914 — близько 50 тисяч), на що вплинуло і з'єднання міста залізницею з Києвом (1890) та Одесою (1891). Економічний характер — торговельний (здебільшого торгівля збіжжям) і ремісничий.

XX століття
1900 року: населення 30000 осіб, 21500 складали євреї. Були: 4 православні церкви, католицька церква (костьол), театр.
Місто мало 3 синагоги, 13 єврейських молитовних будинків, 4 приватних єврейських училища.
Перед Другою світовою війною місто стає крупним центром сільськогосподарського району; відкрито сільськогосподарський інститут.
У липні 1941 року работнікамі орґанов НКВД в Умані було розстріляно 954 в'язні Чортківської тюрми, вивезених до Умані з Тернопільщини (мешканців Монастириського, Чортківського, Борщівського, Теребовлянського, Бучацького районів).[3]
Під час Другої світової війни Умань 1 серпня 1941 року окупували гітлерівсько-фашистські війська. Під Уманню в оточення попали 6-а, 12-та радянські армії. В місті був влаштований концтабір «Уманська Яма» для полонених червоноармійців та євреїв. За даними німецького командування 14 серпня 1941 року в Уманському таборі знаходилось 50000 радянських військовополонених. На околиці міста, в Сухому Яру, німці розстріляли більше 13000 євреїв.
Був дуже пошкоджений парк «Софіївка», на його території був влаштований цвинтар для загиблих воїнів вермахту.
Внаслідок Умансько-Ботошанської операції місто було звільнено 10 березня 1944 року. [4]
Після війни Умань стає райцентром й славиться зараз перш за все своїм унікальним парком.

Історія.У складі Речі Посполитої

XVI — XVII століття
Уманщина з 1569 року перебуває у складі Речі Посполитої.
1609 року, за королівським привілеєм, територія довкола сучасного міста була пожалувана у вотчинне володіння брацлавському, вінницькому, кам'янецькому старості, генералу земель подільських Валентію Александру Калиновському. Перша згадка про «містечко Гумань» датована серпнем 1616 року. Заснування Калиновським замку значно посприяло швидкій колонізації довколишнього краю; починаються роботи по спорудженню оборонних укріплень.
1629 року в Умані кількість податкового населення становило 1064 «димів». Містечко належало до Брацлавського воєводства. Після загибелі Валентія Александра Калиновського під Цецорою, Умань перейшла до його сина  Марціна Калиновського.
1648 року Умань взяв загін, очолений І.Ганжою, місто стало адміністративним центром Уманського полку. З 1648 по 1667 рік — місто у складі козацько-гетьманської держави (полкове місто, важлива фортеця).
В кінці 1655 — на початку 1656 року козаки Умані, керовані Іваном Богуном, відбили наступ військ коронного гетьмана Станіслава «Ревери» Потоцького. 1654 року Умань взяли в облогу війська під командуванням Станіслава «Ревери» Потоцького та Стефана Чарнецького, замок зумів оборонити Іван Богун; нове і старе місто були спалені. 20.01.1655 року другий раз місто було взято в облогу гетьманом С.«Реверою» Потоцьким разом з татарським військом, вдруге Богун оборонив місто. В той час в Умані було 10 церков. Цього року місто відвідав патріарх Макарій.
Замок, який заклав Валентій Александр Калиновський, був укріплений козаками. Був деревляний, мав чотири обороні башти, укріплений валами, був на той час неприступною твердинею. Умань місто була оточена трьома валами та 3 ровами. На той час було сильно укріплене місто. Місто було оточене дубовим палісадом. В двох баштах знаходились по 2 гармати, його порівнювали з укріпленям Бродівського замку.
За Андрусівським перемир'ям знов увійшло до складу Речі Посполитої.
1652 в битві під Батогом загинув Марцін Калиновський разом з єдиним сином Самуєлем, Умань перейшла до Станіслава «Ревери» Потоцького, одруженого з донькою Валентія Александра Калиновського — Зоф'єю Калиновською. Від нього до його сина — польного гетьмана — дідича Підгаєць та Кристинополя Фелікса Потоцького. Пізніше до його сина — белзького воєводи — Станіслава Потоцького, від нього до його племіника — Франца Салезія Потоцького, який поставив в Умані управителем Рафаїла Младановича. Младанович укріпив замок, озброїв його 22 гарматами, поставив міські брами та ратушу, також розвідний міст через р. Уманьку. За цих часів до Умані запрошено до міста багато російських, сербських, турецьких, єврейських купців. Младанович підтримував зв'язки з київським губернатором, запорозьким кошовим, турецьким пашою. Франц Потоцький утримував завжди в Умані козацький полк кіл. 2300 козаків.
1664 року гетьман Тетеря разом з Марціном Замойським не змогли здобути Уманський замок.
Умань була столицею гетьмана Ханенка.
1672 року місто взяв гетьман Петро Дорошенко. 1673 року в ніч на Великдень уманці підняли бунт проти гарнізону П.Дорошенка, вирізали всіх.
В 1674 році Умань була повністю зруйнована Дорошенком разом з турками і татарами, місто після 15 денної облоги було взято візиром Кара Мустафою, не дотримавшись умов, турки вирізали велику кількість населення. Після тих подій, місто приходить в занепад. Більшість мешканців переселилися на Лівобережжя.
XVIII століття

Замок та місто відновив белзький воєвода Станіслав Потоцький.
Занепад продовжується до 1726 року, коли Умань з околицями переходить у володіння Франциска Потоцького. В краї в цей час пожвавились дії гайдамаків. Щоб укріпити Умань, Ф.Потоцький заохочує переселення сюди з інших своїх володінь селян та ремісників. Запрошує торгувати вірмен, греків, євреїв. Починає будівництво нового замку. Але гайдамаки роблять постійні наскоки на місто, вони здобувають його в 1737 та 1750 роках.
1749 гайдамаки спалили більшу частину міста.
В 1760 році місту надається Магдебурзьке право. В 1761 році, закінчується будівництво замку.
В 1764 році Франц Потоцький засновує в Умані василіянський монастир та церкву. Монахи в свою чергу відкривають василіянську школу на 400 учнів (винищені під час Коліївщини). Навколо Умані було багато козацьких слобідських поселень, які мали боронити Край від гайдамацьких ватаг. Місто перетворюється на одне з найважливіших міст Правобережної Київщини і Черкащини.
Під час Коліївщини в 1768 році, під проводом Максима Залізняка і Івана Ґонти, в місті було винищено євреїв, українців-уніатів (греко-католиків) та польську шляхту, що тут ховалася — так звана «уманська різня». Після придушення повстання, Умань знову занепадає. Населення майже не залишилось, торгівля зачахла.
1773 року, після смерті Франца Салезія Потоцького Умань переходить його єдиному сину - Станіславу «Щенсному» Потоцькому. С.«Щ.»Потоцький переніс свою резиденцію з Кристинополя до Тульчина, сприяв новому підняттю Умані. Станіслав «Щ.» запровадив "касу допомоги" для своїх селян, оплачував кожен день роботи на панщині по 12-15 гр. 1780 року почав будувати греко-католицьку церкву оо. Василіянів, запровадив двохтижневі ярмарки.
1775 в місті було 159 осель і в передмісті 259, місто було гарно забудоване , мало 3 церкви , муровану ратушу, костел монастирський і костел Василіанський.

Міста-побратими

Ботошани (Румунія Румунія),
Гнєзно (Польща Польща),
Ашкелон (Ізраїль Ізраїль),
Девіс (США США),
Ланьцут (Польща Польща),
Курник (Польща Польща),
Мілфорд-Гейвен (Велика Британія Велика Британія),
Ромії-сюр-Сен (Франція Франція),
Хаапсалу (Естонія Естонія).

Персоналії

В Умані народилися українські вчені М. Ф. Біляшівський, Й. І. Гіхман, Є. П. Дибан, Б. Г. Левитський, С. В. Лукомський, Л. М. Ягупольський; художник Олекса Булавицький, поетеса та журналістка Раїса Троянкер.

В 1805 в Умані був на військовій службі І. П. Котляревський. У 1819—1825 в місті жив декабрист С. Г. Волконський, на нарадах у нього були П. І. Пестель, В. Л. Давидов.

Умань відвідали О. С. Пушкін (20-і роки 19 ст.), О. М. Горький (1891), Леся Українка (1898). Тут пройшли дитячі та юнацькі роки українського поета М. П. Бажана.

Уродженці
    Бажанов Марко Ігорович — український вчений-правознавець, дійсний член (академік) Академії правових наук України
    Біляшівський Микола Федотович — член Української Центральної Ради.
    Михайло Ханенко (1620–1680) — гетьман України
    Демидов Кузьма Прохорович — український актор, співак і хоровий диригент.
    Кохно-Кутів Микола Євгенович — підполковник Армії УНР.[9]
    Крамаренко Євген Юрійович — хірург;
    Андрій Чужий — український поет-модерніст, представник Розстріляного Відродження;
    Леванда Дмитро Дмитрович — капітан 2-го рангу Військово-морського флоту УНР.[10]
    Левитський Борис Григорович — заслужений діяч науки УРСР.
    Нечаївська Віра Йосипівна — член Української Центральної Ради.
    Носаченко Андрій Васильович — підполковник Армії УНР.[11]
    Ольшевський Володимир Антонович — генерал-хорунжий Армії УНР.[12]
    Страшкевич Борис Паладійович — санітар при 5-му курені 2-ї бригади 4-ї Київської дивізії Армії УНР, Герой Другого Зимового походу
    Герої Радянського Союзу:
        Бердичевський Леонід Афанасійович (* 24 березня 1908 — † 31 липня 1944)[13].
        Кудерський Панас Йович (* 2 травня 1904 — † 23 травня 1966)[14].
        Радзієвський Олексій Іванович (* 13 серпня 1911 — † 30 серпня 1979)[15].
    Повний кавалер ордена Слави Карандевич Василь Пилипович (* 3 лютого 1915 — † 12 лютого 1995)[16].
    1959 р — народився видатний діч АсМАП України Лановенко Олександр Петрович
    Клапоух Юрій Олексійович — український сучасний художник.
    Коломієць Віра Титівна — український мовознавець.
    Корецький Леонід Мусійович — український економіко-географ.
    Смолич Юрій Корнійович — український письменник, журналіст, театральний критик.
    Іван Скоропадський — український військовий, політичний і державний діяч.
    Хмельницький Володимир Ілліч — український режисер.
    Неллінгер Тетяна Миколаївна — український художник.
    Колесніченко Вадим Васильович(Калєснічєнка) — українофоб, російський шовініст, політик;співавтор проекту закону Колесніченка-Ківалова.
    Власюк Олександр Іванович, відоміший під ім'ям Сашко Лірник — казкар-лірник, інженер та учасник київського гурту «Вій», сценарист, актор, телеведучий, автор телепрограм.

Видатні діячі
    Бодров Юрій Іванович — міський голова Умані,член правління Української асоціації місцевих та регіональних влад.
    Дикун Андрій Євгенович — український громадський діяч, директор ПП «Дикун», яке працює в напрямку аграрного консалтингу, президент Асоціації виробників молока України, Голова ГО Громадський актив Умані.
    Мартинюк Михайло Тадейович — доктор педагогічних наук, професор, член-кореспондент НАПН України, Заслужений працівник освіти України, ректор Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини ( 2005–2010 рр. ).
    Побірченко Наталія Семенівна — ректор Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини, завідувач кафедри соціальної педагогіки та історії педагогіки, доктор педагогічних наук, професор, член-кореспондент Національної академії педагогічних наук України.
    Кузь Володимир Григорович — доктор педагогічних наук, професор, дійсний член АПНУ.
    Косенко Іван Семенович — директор Національного дендрологічного парку «Софіївка» НАН України, член-кореспондент Національної академії наук України, доктор біологічних наук, заслужений працівник культури України, професор Уманського державного педагогічного університету ім. Павла Тичини.
    Кримовська Софія Володимирівна - українська поетеса, журналіст, майстриня "гендмейку" (ручних виробів), дипломант літературного конкурсу "Гранослов" 1999 року, лауреат ІІІ Всеукраїнського Поетичного вернісажу «Троянди й виноград», авторка книги поезій "свіТ...ЛО... тінь (ТЛО І РИМА)".

Цікаві факти

    Уманський парк Софіївка входить до семи чудес України
    За кількістю населення — друге місто в області та 48-е в Україні
    Точна дата заснування міста невідома
    В місті функціонує 21 дошкільний навчальний заклад
    В місті працює 21 промислове підприємство, близько 450 малих підприємств та кооперативів, більше 370 торгових закладів громадського вжитку різних форм власності
    Найбільший став в місті (Осташівський) займає площу 58 га
    Кожний п'ятий квадратний метр житла в області будується в Умані
    В першій половині ХХ століття в місті починав працювати трамвай. Депо знаходилось на території колишнього "оптико-механічного заводу"
    Щорічний приїзд хасидів ускладнює пересування мешканців міста без прописки по вул. Пушкіна та прилеглих територій
    В місті знаходиться одна з копій Ейфелевої вежі, в масштабі 1:100